ВІДСІ́К, у, ч. Ізольована частина судна. Біля відсіку стоїть вартовий (Корн., І, 1955, 68); Самійло Вихор з Павлом Гризловим обійшли всі кубрики й відсіки (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Ізольована частина якого-небудь приміщення спеціального призначення. Віддалік колгоспники відкривали третій відсік траншеї, в якій зберігалося засилосоване бадилля молодої кукурудзи (Руд., Остання шабля, 1959, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 637.