ВІДСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДСТУПИ́ТИСЯ, уплю́ся, у́пишся; мн. відсту́пляться; док. 1. рідко. Те саме, що відступа́ти 1. Нечипір і здумав утекти від них; та й став відступатись крадькома, та усе до дверей ближче (Кв.-Осн., II, 1956, 107); Зої стає чомусь ніяково, і вона поспішно відступається між люди (Гончар, Дорога.., 1953, 6); Ніби відчувши якусь незручність, Василина одступилась від лежанки (Коп., Вибр., 1953, 232).

2. від чого. Те саме, що відмовля́тися 3. Знала [Стеха] натуру свого старого, що коли що надумав, то.. хоч лайся, а вже він від свого не відступиться (Кв.-Осн., II, 1956, 128); Молокан пішов напролом, і кондуктор відступився від свого наміру не впускати цього пасажира у вагон (Ле, Міжгір’я, 1953, 408); // Переставати дотримуватися чого-небудь (обіцянок, поглядів, переконань тощо). — А я, як сказала, то й не одступаюсь од свого слова (Вовчок, 1, 1955, 20); // від кого. Поривати стосунки, зв’язки з ким-небудь; цуратися, зрікатися. — Люди од тебе одступляться, і рід твій викорениться (Стор., І, 1957, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 644.