ВІДСЛОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДСЛО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСЛОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док., перех. 1. Відкривати що-небудь закрите, заслонене. Його [Довбуша] довгим волоссям бавився вітер, відслонюючи високе чоло (Гжицький, Опришки, 1962, 142); Сива смушева шапка з’їхала йому на потилицю і одслонила його високе й широке чоло, чорний, побілений сивиною, як сріблом, волос (Н.-Лев., І, 1956, 172); * Образно. О! даль яку він [вальс Шопена] срібну відслонив Мені в цей час вечірньої утоми (Рильський, І, 1956, 147);

// Відсувати щось, відхиляти. Підходить [Річард] до закритої статуї, бере за покривало, трохи одслоняє його (Л. Укр., III, 1952, 110); Я.. змушений був відслоняти завісу (Моє життя в мист., 1955, 401); * Образно. Останнім часом одна за одною з’являються книги, розвідки, буклети, комплекти листівок, які відслонюють нам габу невідомості і поступово прояснюють бурхливі й далекі високомистецькі XVII-XVIII ст. (Літ. Укр., 27.IX 1966, 4).

2. перен. Розкривати чиї-небудь думки, переживання тощо. Скільки тут [у тюремнім шпиталі] прогомоніло важких оповідань, що відслонювали не раз найглибші тайники людської душі (Фр., IV, 1950, 179); Відслонив я Вам також і мою думку на наше загальне жите [життя] (Стеф., III, 1954, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 638.