ВІДСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІСЛА́ТИ, ішлю́, ішле́ш, док., перех. 1. Посильним, поштою і т. ін. відправляти щось в інше місце або кому-небудь. Вона.. набирала нам страви, одсилала обід у хату (Коцюб., II, 1955. 246); Відсилаю Вам з подякою позичені книжки (Л. Укр., V, 1956, 423); Мізерії наклав [Еней] дві скриньки. На човен зараз одіслав, І дожидався тілько ночі (Котл., І, 1952, 81); Порадившись з сестрою, хлопець тут же вирішив, що завтра відішле свій виграш матері у Кринички (Гончар, Таврія.., 1957, 59).

2. Наказувати, веліти піти, виїхати звідкись. Маруся нічого не їсть, одсилаючи прислужниць (Н.-Лев., II, 1956. 446); [Альбіна:] Ти мій брат, а ти мене від себе одсилаєш (Л. Укр., III, 1952, 324); — Навіщо ви відіслали їх [кіннотників] з дільниці? (Ле, Міжгір’я, 1953, 201); // Посилати кого-небудь кудись з певною метою. І ми кожної ночі, як мене одсилали спати, упивалися, вичитуючи журливі пісні та сумні оповідання (Мирний, IV, 1955, 344); Розповідає директор Савці про вчительську долю, жаліє, що таких молодих та зелених доводиться одсилати на тяжку працю (Вас., І, 1959, 232); // Відправляти кого-небудь кудись згідно з наказом, у супроводі когось. А поганого Кобяка.. до Києва відсилав [Святослав], В своїм теремі його у неволю завдавав (Мирний, V, 1955, 268); Випустивши з тюрми, його [І. Франка], слабого, в гарячці, одсилають пішки з поліцейським додому на село (Коцюб., III, 1956, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 636.