Про УКРЛІТ.ORG

відрікатися

ВІДРІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДРЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся. док., від кого-чого і кого, чого. Відмовлятися від кого-, чого-небудь: свідомо позбавляти себе чогось. [Наталка:] І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду (Котл., II, 1953, 40); Тобою я навчу їх [борців] відрікатися Життя і світа для високих дум (Фр., XI, 1952, 280); Розкажу Вам, як Хапко солоду відрікся… (Вовчок, VI, 1956, 273); — Дурна я, дурна, відреклась від свого щастя (Цюпа, Назустріч.., 1958, 352): // Відмовлятися від своїх прав на престол, духовний сан тощо. 29 липня перемогу здобув народ [французький]. Карл Х відрікся від престолу і втік до Англії (Нова іст., 1956, 102); Старий.. потому-таки відрікся попівства (Кобр., Вибр., 1954, 12); // Поривати родинні чи інші зв’язки з ким-небудь, оголосивши близького чужим. [Прочанин:] Були такі, що й роду відреклися (Л. Укр., III, 1952, 139); // Відмовлятися від своїх попередніх поглядів, вчинків, світогляду, віри і т. ін. Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 9); Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (Стор., І, 1957, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 631.

вгору