ВІДРИ́НУТИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до відри́нути 2. А я, мов проклятий Той Іуда, одринутий І людьми і богом, Тиняюся, ховаюся (Шевч., II, 1953, 252);* У порівн. Другі бігали, гвалтували, а він як одринутий сидів мовчки (Мирний, IV, 1955, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 629.