ВІ́ДПУСТ, у, ч., церк. 1. Молитва, якою відпускаються гріхи. О. Яким тільки що відпуст прочитав (Свидн., Люборацькі, 1955, 132).

2. Місцевий церковний обряд, під час якого масово відпускаються гріхи. Вона погодилась з Настею, навіть обіцяла піти після жнив на відпуст відмолювати. гріхи свої й доччині (Коцюб., I, 1955, 57); * У порівн. Ось ідуть вони [звірі] юрбами, Мов на відпуст з корогвами (Фр., XII, 1953, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 625.