ВІДПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. відпра́влять; док., перех. 1. Посилати, відсилати щось куди-небудь, організовувати відсилку, перевезення чогось. Кривинюк наганяє, щоб дописувала, бо має йти на вокзал відправляти листа (Л. Укр., V, 1956, 376); Вона із своєю бригадою виловлювала в морі стільки риби, що її вистачало, щоб виконувати державні плани, відправляти в подарунок червоноармійцям і роздавати на трудодні колгоспникам (Кучер, Пов. і опов., 1949, 263); — Відправте свою пошту та й підночуйте в мене (Коцюб., І, 1955, 254); — Через дві години відправимо цистерни (Шовк., Інженери, 1956, 147); // Супроводжуючи, відводити, відвозити когось до певного місця за наказом, розпорядженням. — 4 арештанта одправляй у город [місто] (Кв.-Осн., II, 1956, 269); Її впіймали і тепер уже відправляли подалі, на острів Сахалін (Донч., III, 1956, 79); Коли Тараса оглянув лікар, довелося відправити його до лікарні (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 121).
2. Випроводжати когось зі свого дому. Побачимо, з чим тая розлучниця відправить його старостів (Коцюб., І, 1955, 26); // Просити когось, наказувати комусь піти геть, залишити, покинути кого-, що-небудь. [Предслава:] Княже! Богом милим Благаю тя [тебе]! Не відправляй мене! (Фр., IX, 1952, 213); Вона благала усіх родичів навколішках,.. аби Зоню не відправляли з двора (Л. Укр., III, 1952, 661).
3. Давати розпорядження про відхід поїзда, пароплава і т. ін. Розлючені солдати насідають на машиніста, притисли до паровоза. — В чому справа? Відправляй! (Довж., І, 1958, 38).
4. Служити в церкві, виконувати релігійний обряд. — Треба тільки мені вивірити на свої очі, що темний сліпець благоподобно службу божу одправляє (Вовчок, І, 1955, 9); [Петро:] Прощай! Шануй матір нашу, люби свого суженого, а за мене одправ панахиду (Котл., II, 1953, 41); Поховав дід бабу і похорон відправив (Ів., Укр.. казки, 1950, 87).
◊ Відправля́ти (відпра́вити) на той світ — заподіювати кому-небудь смерть. Врагів [ворогів] на той світ одправляє (Котл., І, 1952, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 623.