ВІДПЛА́ТА, и, ж., книжн. Дія, вчинок і т. ін. у відповідь на заподіяне комусь зло; помста. Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату. Хоча би трупом всі лягли (Котл., І, 1952, 259); Але не час оплакувать руїни: пора відплати, помсти настає (Тич., II, 1957, 158); // Сумний наслідок якихось нерозважливих вчинків тощо. Перед Христею стояло безнадійні скитання — відплата за ті розкоші, які приходилося пережити (Мирний, III, 1954, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 618.