ВІДНАХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДНАЙТИ́, айду́, а́йдеш; мин. ч. віднайшо́в, йшла́, ло́; док., перех. 1. Знаходити, виявляти раніше втрачене, сховане; відшукувати. З прокляттям на устах вони перебирали крадені речі, віднаходячи свою власність (Фр., IV, 1950, 43); І так вона [арфа] лежала довго, довго, аж поки я.. віднайшов святий забуток сей співців преславних (Л. Укр., II, 1951, 154); Я давній лист в планшеті віднайшов. Папір пожовк, рядки вже напівстерті (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 136).

2. перен. Помічати, вбачати певні риси, якості. У всьому вмів Євгеній віднайти добру сторону (Фр., VII, 1951, 240); Сучасна поезія.. ставить своєю метою дати історичну оцінку подій, віднайти основне у складному плетиві аналогій та протиріч дійсності (Літ. Укр., 8.I 1963, 3).

◊ Віднайти́ себе́ — усвідомити свій нахил, покликання до чогось. — Піди між люди, моє гарне, ніжне дитя, помір твої сили й розумові здатності на других — і ти віднайдеш себе (Коб., II, 1956, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 610.