ВІДМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ВІДМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідко ВІДМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Міряючи, відмічати, відділяти що-небудь. Тихович, мов полковник той, визначує місце бойовища, відмірюючи ланцюгом стосаженевий квадрат (Коцюб., І, 1955, 226); Чоловік у столярському фартусі дерев’яним сажнем відміряв ділянки (Шиян, Гроза.., 1956, 235); Ястшембський одміряв аршином їм обом червоної матерії на спідниці (Н.-Лев., II, 1956, 45).

◊ Відмі́ряти (відмі́рити) ля́паса — ударити долонею по обличчю. Нова покоївка.. замість трьох поцілунків одміряла йому одного ляпаса (Стельмах, Хліб.., 1959, 458); Відмі́рювати (відміря́ти) кро́ки — йти повільно, широко ступаючи. Приємно йти, відмірювати кроки по тій землі, де світ пізнав колись (Гонч., Вибр., 1959, 250); Сім раз одмі́р, а раз відрі́ж див. відрі́зувати.

2. тільки док., перен. Пройти значну віддаль. Уже й півдороги поволі Одмірили вдвох чобітьми (Дор., Серед степу.., 1952, 98); Не один десяток кілометрів треба відміряти в степу, щоб не відстати од мисливців (Донч., І, 1956, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 607.