Про УКРЛІТ.ORG

відміна

ВІДМІ́НА, и, ж. 1. Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни грунту, насамперед супіскові чорноземи (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 251).

2. Риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого. Визнаючи наявність спільних рис вищої нервової діяльності у людини і тварин, І. П. Павлов у той же час указував і на відміни в них (Вісник АН, 9, 1949, 31); Подібності, так само як і відміни, допомагають краще відчути, як художній твір відбиває велику правду життя (Рад. літ-во, 9, 1965, 18).

На відмі́ну від кого, чого — інакше,ніж хтось, щось; у протилежність, на противагу кому-, чому-небудь. Пушкін, на відміну від багатьох своїх сучасників, не був схильний ідеалізувати буржуазний порядок, що встановився у Сполучених Штатах (Літ. газ., 9.VI 1949, 1).

3. Зміна, переміна чого-небудь. Для одміни ми їздили в море ловити рибу (Коцюб., II, 1955, 300); Восени кожен день — якась відміна: то зів’яла стеблина, то зелений пожовк… (Рильський, І, 1956, 216); Весна принесла чималі одміни в її серце (Стельмах, II, 1962, 332).

4. рідко. Те саме, що скасува́ння. Відміна кріпосного права.

5. грам. Група іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень. Відміна — група імен, що мають спільні особливості відмінювання, пов’язані з характером основи (Сл. лінгв. терм., 1957, 27).

6. діал. Виродок. — Де ті відміни [брати] могли подітися? — муркотів сам до себе Стефко (Фр., VI, 1951, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 606.

вгору