ВІДМОЛО́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відмолоди́ти. Почував [Анатоль], що перероджувався, відмолоджений незбагнутою силою самонавіяння (Кач., II, 1958, 333); // у знач. прикм. А вранці озолочена сонцем, відмолоджена природа запишалася сліпучо зеленими хвилястими просторами ставківських бурякових плантацій (Кач., І, 1958, 445).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 609.