ВІДМО́ВКА, и, ж., розм. Те саме, що відмо́ва 1. Вона думала, що.. не буде ніякої одмовки (Н.-Лев., III, 1956, 334); // Посилання на якусь обставину або вигадану причину, щоб відмовитися виконати прохання, наказ. Євгешка починав гірко каятись, що погодився на цю витівку. Але як же було не погодитись? Яку відмовку можна було знайти? (Донч., VI, 1957, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 608.