Про УКРЛІТ.ORG

відлюдний

ВІДЛЮ́ДНИЙ, а, е. 1. Вільний від людей; безлюдний. Він потайки, верхами та відлюдними стежками, вернув до села (Фр., IV, 1950, 437); Коли йому ставало особливо радісно на душі, він шукав відлюдного місця й співав досхочу (Ю. Янов., II, 1954, 97).

2. Далекий від інших населених пунктів; віддалений. Я заїхав у відлюдне.. гірське село, де, як то у нас кажуть, медвідь [ведмідь] рогачку замикає, а світ дошками забитий (Фр., III, 1950, 232); Як сарана, налітали вони [татари] на села й замки, на відлюдні хутори й містечка і поверталися до коша з отарами овець і бранців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 158).

3. Те саме, що відлю́дкуватий. Про цього відлюдного старого переказували різні химерні чутки (Донч., II, 1956, 345); Приголомшена тяжкою втратою, Катря ніби сховалася у собі, стала відлюдною, навіть злою (Гур., Новели, 1951, 47).

4. церк. Який зрікся людей, живучи в цілковитій самітності.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 603.

вгору