ВІДЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відлучи́ти. Микола все був "при смерті", вважав сам себе чужинцем, відлученим, а все-таки не вмирав (Фр., IV, 1950, 386); Недовго жила її від грудей відлучена дитина (Кобр., Вибр., 1954, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 603.