ВІДЛУ́НЮВАТИ, ює, недок., ВІДЛУНИ́ТИ, и́ть, док. перех. і неперех. Відбивати звуки, віддавати луною. Всі кричать "ура", і старий яр довго відлунює молоді голоси (Ю. Янов., II, 1954, 209); Щось відгукнулося в лісі: "Аго-о-ов!" Може це відлунює його власний голос? (Руд., Вітер.., 1958, 102); Відлупив панцир, відлупили металеві розтвори брами.. Бризантна куля, пущена майже впритул, довбонула залізо (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 721).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 602.