ВІДЛА́МУВАТИ, ую, уєш і ВІДЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІДЛОМИ́ТИ, омлю́, о́миш; мн. відло́млять; док., перех. Ламаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого. Почали чистити [губи] і пекти, відламуючи від кожної корінець і щедро посипаючи те місце сіллю (Фр., VI, 1951, 150); Підірване вибухами каміння вони передусім відламували міцними ломами від породи (Коцюба, Нові береги, 1959, 78); Дівчата кинулися до куща, одломили по маленькій гілці червоної калини (Н.-Лев., II, 1956, 173); Іван Зубов відломив шматок хліба (Кучер, Чорноморці, 1956, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 599.