ВІДКУПО́ВУВАТИ, ую, уєш і ВІДКУПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДКУПИ́ТИ, уплю́, у́пиш; мн. відку́плять; док., перех. 1. Перекуповувати в когось щось раніше ним придбане. Коли ще жила [пані] в містечку, мати Гінди відкуповувала в неї не раз стару одежу (Кобр., Вибр., 1954, 73); Валентин Модестович відкупив у нього грамофон (Шовк., Інженери, 1956, 158); // Забирати за плату щось своє назад. Він ніс у пазусі 50 ринських,.. а в голові готовий план — відкупити хоч [частину].. своєї батьківщини (Фр., І, 1955, 96).

2. За певну плату звільняти когось від якої-небудь повинності, обов’язку тощо. Лаврін тільки стискував кулаки: — Хабара дав глитай, відкупив свого сина! (Донч., ІII, 1956, 113); // заст. За певну плату звільняти кого-небудь від кріпацтва. Дівчину, просту кріпачку, я візьму за руку. Відкупивши її в пана, віддам у науку (Тич., I, 1957, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 598.