ВІДКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док., перех. 1. Повертаючи по гвинтовій різьбі, знімати; відгвинчувати. Льонька відкручував якісь трубки й гайки і навіть молотком забив гвинта, який ніяк не хотів стати на своє місце (Донч., VI, 1957, 135); Витяг з кишені плоску баклагу, відкрутив покришку, перехилив до рота (Цюпа, Назустріч.., 1958, 345).

2. Крутячи, повертаючи що-небудь, відривати. Ради ідеї старі школярі терпіли, не скривившись, коли їм Юхим Іванович навіть і зовсім відкручував вуха (Мик., II, 1957, 110); Я не знав, де себе подіти, і вже сам не помітив, як відкрутив на сорочці в себе два гудзики (Сміл., Сашко, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 598.