ВІДЗВИЧА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЗВИЧА́ЇТИ, а́ю, а́їш, док., перех. Змушувати кого-небудь відвикнути від чогось. Я його від цього відзвичаю (Коб., І, 1956, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 584.