ВІДДЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відде́рти 1; // у знач. прикм. Голі стіни конали останнім диханням оддертих шпалерів (Коцюб., II, 1955, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 578.