ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок. і ВІДДАЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док. 1. Переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь. Напружене око вбачало у пітьмі якісь тіні, що снуються в тумані, наближаються, віддаляються (Коцюб., І, 1955, 348); Та де їм [бранкам] було поспішати, коли з кожним кроком віддалялися вони від рідної землі і згасала остання надія, що дожене й відіб’є їх козацька сила (Тулуб, Людолови, І, 1957, 158); Ми навмисне дали великого гака і віддалилися від Черемошу (Мур., Бук. повість, 1959, 25); // Іти, відходити. Тихою, рівною ходою віддаляється [Іфігенія] в храм (Л. Укр., І, 1951, 162); Коли Віюк віддалився. Дід обернувся до Івана. (Фр., III, 1950, 138); // Послаблюватися, ставати менш чутним унаслідок збільшення віддалі (про звуки). Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи (Ле, Клен. лист, 1960, 132); Оддалилися в ушах перебої поїзда, попливли перед очима поля (Вас., І, 1959, 359).

2. перен. Ставати чужим кому-небудь. Леонід Семенович почував, що Ватя віддалюється од його навіки і вже ніколи не наближиться до його (Н.-Лев., IV, 1956, 180); З Мартиновим я весь час кокетую.. Останні дні помітила, що він зрозумів моє ставлення до нього й потроху віддаляється (Донч., І, 1956, 394); Тепер же я сиротина у світі зосталась. Що від роду оддалилась (Чуб., V, 1874, 747); [Xілон:] Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи (Л. Укр.. III, 1952, 417).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 577.