ВІДГАЛУ́ЖЕННЯ, я, с. 1. тільки одн. Дія за знач. відгалу́зити.

2. Відросток або бокова гілка рослини чи її кореня. Коренева система.. складається з одного головного кореня та великої кількості відгалужень (Бур’яни.., 1957, 47); // Гілка кровоносної, нервової та ін. систем організму людини й тварини.

3. Частина електричних дротів, залізничної колії і т. ін., що відходить убік від основного напрямку. В шнуровій проводці відгалуження від магістральних ліній найпростіше робити, безпосередньо з’єднуючи жили відгалуження з жилами магістралі (Монтаж і ремонт.., 1956, 56); До яру завжди сходиться чимало менших ярів, яких називають відгалуженнями (Курс заг. геол., 1947, 103); // перен. Відокремлена, відділена частина чого-небудь. Франкознавство у наш час, поряд із шевченкознавством, стало одним з найвагоміших і найбагатших своїми творчими наслідками відгалужень українського радянського літературознавства (Рад. літ-во, 1, 1966, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 569.