ВІДВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДВАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док., перех. 1. Перекидаючи або піднімаючи що-небудь важке, відсувати або відкидати вбік. Парфен з розмаху заганяє лопату в землю, з люттю відвалюючи глибу за глибою (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 16); Андрій і собі причепився до каменя — і з невеликим трудом відвалили його (Фр., VIII, 1952, 154); Скільки йому треба було зусилля, щоб ослабілими руками одкрутить гвинти люка, а потім плечима одвалить тяжку кришку (Кучер, Дорога.., 1958, 125); // розм. Відокремлювати, відрізувати велику частину чого-небудь. [Орися:] Адзез [адже ж] ти мені невеличкий сматоцок [шматочок хліба] одрізав, а собі — он який одвалив (Мирний, V, 1955, 232); * У порівн. Денис Середа говорив, наче скиби, важкі, злежалі, відвалював своїм плугом від толоки (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 204).

2. перен., розм. Розщедрившись, давати що-небудь у великій кількості. — Нам щодня по дев’ять цигарок відвалює [тюремне начальство] (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 235); — Півсотні овець їм відвалив [пан], щоб мовчали… (Гончар, Таврія.., 1957, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 561.