ВІДВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВА́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех. 1. Зважуючи, відділяти частину від цілого. Коли колгоспникам біля комори одважували хліб, на вулиці загуркотіла тачка (Скл., Хазяїни, 1948, 241); Собі і жінці стільки ж відважив [хліба], а останнє заховав до себе (Кв.-Осн., II, 1956, 130); На цей папірець він тобі відважить десять фунтів жита (Стельмах, Хліб.., 1959, 220).

2. перен., розм. Ударяти чим-небудь. Як одважить киякою, то хліба більш не їстимеш (Номис, 1864, № 3628); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї. Замість того, щоб одважити здачі, я пустився навтьоки (Ю. Янов., II, 1954, 18).

◊ Відва́жувати (відва́жити) бе́беха (стусана́ і т. ін.) — сильно бити кулаком. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? (Сл. Гр.); Корж методично відважував йому замашні стусани (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52).

3. Відхиляти що-небудь важке. Солдат.. взяв лопату, Одважив груду сухувату, Поклав зернину — хай зроста (Шпорта, Вибр., 1958, 46); Відважити камінну плиту; Відважити двері.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 560.