ВІДБУ́ТОК, тку, ч. 1. У період кріпацтва — обов’язкова неоплачувана праця на поміщика; панщина. Ви, каже [пан],.. на моїй землі багатієте, а мені ніяких відбутків не відбуваєте (Мирний, І, 1954, 183); Козаки тоді панували; подушного, відбутків не знали (Барв., Опов.., 1902, 181); Так ті, що залишилися, такий собі наказ дали — аби пана ні в чому не слухати.. й одбутку не справляти (Панч, Гомон. Україна, 1954, 382).

2. діал. Втрата, розтрата. Кому на відбуток, а мені на прибуток (Гал.-руські приповідки, І, 1901-1905, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 560.