ВІД’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІД’Ї́СТИ, ї́м, ї́си, док. 1. перех. Відгризати, з’їдати частину чого-небудь. Розжалобивсь, як вовк над поросям: від’їв ніжки та й плаче (Номис, 1864, № 4692).

2. тільки док., перех. і неперех., розм. Закінчити їсти; наїстися. — То беріть та їжте! — Я вже, каже, своє од’їв (Сл. Гр.).

3. перех. і неперех., рідко. З’їдати ту кількість чого-небудь, яку раніше не можна було їсти з певних причин; наїдатися досхочу. Їж, відвідай за снідання, бо тобі поснідати не довелось (Сл. Гр.); Тут одпили, а там од’їли (Номис, 1864, № 8325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 587.