ВІ́ВКНУТИ, ну, неш, док., діал. Однокр. до ві́вкати. Ударив Сенько Юрця .. із усієї сили і сам вівкнув не своїм голосом (Ков., Світ.., 1960, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 550.