ВІ́ВКАННЯ, я, с., діал. Дія за знач. ві́вкати і звуки, утворювані цією дією. Чув, як вони [товариші] у воді хлюскалися та били ногами або з вівканням оббризкували себе долонями (Фр., IV, 1950, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 549.