ВЧА́СНО. Присл. до вча́сний. Вогнище пригасає, за ним уже не стежать так пильно, як напочатку, забуваючи і лінуючись вчасно підкидати сухе галуззя (Коз., Сальвія, 1959, 89); Почав я писати — віршем і прозою — дуже вчасно, ще в нижній гімназії (Фр., І, 1955, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 793.