ВУ́ЛИЧНИЙ, а, е. 1. Прикм. до ву́лиця 1. Готель, куди я заїхав, дуже чистий, гарний, але неспокійний: вуличний гамір заважав мені спочити (Коцюб., III, 1956, 364); З невисоких нар чайхани зіскочив на вуличну пилюгу середніх літ дехкан (Ле, Міжгір’я, 1953, 18); // Який міститься або перебуває на вулиці. Місячна ніч огортає село, пісні линуть з вуличних репродукторів (Ю. Янов., І, 1958, 620); // Який відбувається на вулиці. В політику Калинович не мішався [втручався], до газет не дописував, у вуличних збіговищах.. участі не брав (Фр., VI, 1951, 153); Вуличні, бої; // Який відділяє двір від вулиці. Вітер тихо шелестить у верховіттях високих тополь, що виструнчилися вздовж вуличного муру (Смолич, II, 1958, 47); // Який веде, виходить на вулицю. Бочка не заспокоївся. Він зразу ж вийшов із повітчини і, хутенько переставляючи ноги, почимчикував до вуличних воріт (Епік, Тв., 1958, 248); // Розділений на вулиці (про населений пункт). У північній зоні [дореволюційної України] переважали вуличні поселення, тобто такі, що складаються з однієї або кількох паралельних вулиць (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 98).

Пра́вила ву́личного ру́ху див. пра́вило.

2. Який проводить на вулиці більшу частину свого життя, не маючи притулку; безпритульний. Уже рік минув з того пам’ятного літнього ранку, коли Поль — вуличний хлопчисько-газетчик, підставив фотографу презирливу гримаску (Ів.. Таємниця, 1959, 138); // Який заробляє гроші, виступаючи на вулиці; бродячий. Худе, бліде обличчя вуличної співачки було одухотворене високим натхненням (Жур., Вечір.., 1958, 255).

Ву́лична жі́нка (ді́вка) — повія. [Вулична жінка:] А ти злякався? (Л. Укр., II, 1951, 541).

3. перен. Невихований, малокультурний. — Це в нього напускне, йде воно від вуличного хлоп’ячого хвацтва (Донч., V, 1957, 470).

4. Придуманий ким-небудь; неофіційний (про прізвиська). В сім’ї "п’яти Столярових" були ще і шостий, і сьомий члени. Але до вуличного прізвиська їх не уводилося, бо це були особи жіночої статі (Смолич, V, 1959, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 786.