ВУЙЧА́НИК, а, ч., діал. Син дядька по матері; двоюрідний брат. Для малих вуйчаників та тітчаників і сам купував то калачі [калачі], то цукерки (Фр., IV, 1950, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 785.