ВУЗЛУВА́ТИЙ, а, е. 1. Який має вузли (див. ву́зол 1 1, 8, 9). Лукія старанно розтирала їй набухлі синіми венами, наче вузлуватими вірьовками, старечі ноги (Донч., III, 1956, 43); Міцних, вузлуватих, потрісканих рук Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук (Рильський, І, 1956, 122); Виганяв сіре та вузлувате стебло петрів батіг, по якому дряпались зрідка блакитні квіти (Коцюб., II, 1955, 214).
2. Який має багато сучків. — Здрастуй, Уляно Петрівно, — відповідає він, піднімаючи до козирка праву руку разом з вузлуватим ціпком (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 147).
3. перен. Міцної будови; сильний, жилавий. Ось сидить Святослав! Вузлуватий, широкий в плечах, трохи незграбний (Скл., Святослав, 1959, 31); // Незграбний, непропорційний. Збуджені раптом з холодного сну, дзвони хрипло кричали і гнали вперед вузлуваті фігури, покручені непомірною працею (Коцюб., II, 1955, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 783.