ВУЖА́КА, и, ч. Збільш. до вуж. Вужака, вистежений нами в траві чи кущах, правив нам за величезну гадюку — пітона (Сміл., Сашко, 1957, 36); * У порівн. Обкрутившися вужакою по долині, випливав [потік] на захід (Фр., VI, 1951, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 782.