ВУДИ́ЛО, а, с., рідко. Те саме, що ву́длище. — Яке приємне почуття, коли зловиш [рибу], — з тремтінням у голосі проговорила вона, незграбно тримаючи вудило обома руками (Досв., Вибр., 1959, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 781.