ВУ́ГІЛЬ, гля, ч. 1. збірн. Те саме, що вугі́лля 1. Я пам’ятаю, у забої рубали вугіль шахтарі (Сос., Солов. далі, 1957, 59); Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала… (Тич., II, 1957, 161); * У порівн. Стало поночі, як в пізній темний вечір. Гори стали чорні, як вугіль (Н.-Лев., II, 1956, 389).

2. рідко. Те саме, що вугли́на. Ходили ще дві баби-лікарки, — ті баби знов напували водою з трьома вуглями (Вовчок, VI, 1956, 248); Її [липи] кора була така чорна, що навіть тепер, на тлі хмарної ночі, вирізнялася, мов намальована вуглем на сірому полотні (Дмит., Наречена, 1959, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 779.