ВУГІ́ЛЛЯ, я, с., збірн. 1. Тверда горюча речовина рослинного походження, яка видобувається з надр землі. Викопне вугілля утворюється в результаті розкладу рослинності минулих геологічних епох (Хімія, 9, 1956, 123); В забої здобувають Вугілля-антрацит. Воно таке блискуче, Мов камінь-самоцвіт! (Бойко, З Дон. краю, 1952, 55).
∆ Бі́ле вугі́лля — енергія падаючої води. Велику силу має в собі вода, що її здавна називають білим вугіллям (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 18); Бу́ре вугі́лля — низький сорт кам’яного вугілля, за якостями схожий на торф. Електроенергія дає змогу вигідно використати місцеві види палива (торф, буре вугілля, горючі сланці, дрова тощо) (Фізика, II, 1957, 170); Кам’яне́ вугі́лля — чорне з блискучою, напівматовою або матовою поверхнею вугілля, яке містить багато вуглецю, мало вологи, не має гумінових кислот тощо; Коксівне́ вугі́лля — кам’яне вугілля, придатне для коксування. Трудівники шахти ім. інженера Є. Т. Абакумова додатково дали близько 5 тисяч тонн коксівного вугілля (Наука.., 3, 1956, 1).
2. Залишки неповного згоряння речовин органічного походження (дерева, кісток і т. ін.). Олеся попросила гостя за стіл. В поросяти вуха, ніжки й навіть шкура — все погоріло на вугілля (Н.-Лев., III, 1956, 99); Купи вугілля, обгорілі стовпи, обсмалені бантини .. — це було все, що зосталося від кількох десятків будиночків (Смолич, II, 1958, 40); // Певна кількість вугликів, жарин. Мій дебют виявився невдалим, бо я наклав вугілля в порожній, неналитий водою самовар (Моє життя в мист., 1955, 200).
◊ Активо́ване вугі́лля — переважно деревне вугілля, спеціально оброблене для збільшення його вбирних якостей. Особливо добре вбирає гази активоване вугілля (Заг. хімія, 1955, 386); Деревне́ вугі́лля — горюча речовина, утворена під час нагрівання дерева без доступу повітря. Деревне вугілля утворюється в результаті сухої перегонки дерева, тобто в результаті нагрівання його без доступу повітря (Хімія, 9, 1956, 106); Кісткове́ вугі́лля — речовина, яка є залишком згоряння кісток тварин. Кісткове вугілля.. придатне на корм після висушування й перемелювання (Колг. енц., II, 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 779.