ВУ́ГЛИК, а, ч. Зменш. до ву́гіль 2. Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло. В теплому попелі ледве жевріли маленькі вуглики (Трубл., І, 1955, 162); * Образно. У вигасаючих очах зажеврів останній вуглик життя (Ірчан, II, 1958, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 780.