ВСЯ́КО (УСЯ́КО), присл. Не однаково, по-різному. — Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Мирний, III, 1954, 145); — Не знаю напевно, — бо казали люди всяко (Тулуб, Людолови, І, 1957, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 772.