ВСЕЛЯ́ТИСЯ (УСЕЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., ВСЕЛИ́ТИСЯ (УСЕЛИ́ТИСЯ), вселю́ся, все́лишся, док. 1. без додатка і куди, у що. Займати приміщення (квартиру, будинок тощо); оселятися. Біля будинку була метушня: вселялися нові мешканці (Донч., І, 1956, 376); Давай [стара пані] мене лаяти. Ще нахвалялась і бити. А ми.. того не дознавали од неї, поки не вселилась панночка (Вовчок, І, 1955, 111).

2. у кого, перен. Опановувати кого-небудь (про почуття, думки тощо). І вселявся в Юхима острах (Ле, Ю. Кудря, 1956, 22); Сама ж [Сивилла] вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в неї злий (Котл., I, 1952, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 764.