ВРУ́БУВАТИ (УРУ́БУВАТИ), ую, уєш, недок., ВРУБА́ТИ (УРУБА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. Вставляти щось у вирубаний отвір, закріплювати в ньому. Кріпость розташували на самому вершку високої стрімкої гори. І мури так врубали в гору, що вони були ніби продовженням її (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 455).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 761.