ВРУ́БОВИЙ, а, е. Признач. для роблення врубів. Гуде над шахтою гудок. Шахтар став на зміну, із ним відбійний молоток чи врубова машина (Забіла, Промені, 1951, 32); // Який працює на врубовій машині. [Оксана:] Хочу врубовим машиністом бути (Корн., II, 1955, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 761.