ВРО́ЗБИВКУ (УРО́ЗБИВКУ), присл. 1. Не підряд; не разом, напізно.

2. друк. Рідше проти звичайного розташування літер у тексті; розбивкою. Днів зо три потів він коло цих слів, пишучи їх укупі і врозбивку (Вас., IV, 1960, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 760.