ВРИ́ТИЙ (УРИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ври́ти¹. В тих легендах ми читаєм, ..як на людях, в землю вритих, пишні замки будувались і ставали тії люди підмурівками столицям (Л. Укр., І, 1951, 432); Діжки були вриті просто в підлогу (Ів., Вел. очі, 1956, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 759.