ВПОВЗА́ТИ (УПОВЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПОВЗТИ́ (УПОВЗТИ́), зу́, зе́ш, док. 1. Повзучи, проникати кудись або в що-небудь. В окоп вповзає санітарка з саночками (Корн., II, 1955, 56); Зараз на правий край її [лощини] саме вповзали ворожі бронетранспортери з десантами (Гончар, III, 1959, 138); Та ось одної ночі та гадюка Вповзла до стайні і отруйним зубом Коня вкусила (Фр., XI, 1952, 336); * Образно. В серце мимоволі вповзала неусвідомлена туга (Вол., Дні.., 1958, 56).

2. перен. Повільно, не поспішаючи входити, в’їжджати куди-небудь. Підо мною з підземним гулом вповзає знизу вагон (Коцюб., II, 1955, 412); За ворогом ми мчали наздогін, А він, розбитий, в смертному тремтінні По селах розбігавсь, вповзав в ліси (Перв., II, 1958, 197); Похід, як велетенський полоз, вповз у ворота (Скл., Святослав, 1959, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 752.