ВПИРА́ТИ ¹ (УПИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПЕ́РТИ (УПЕ́РТИ), увіпру́, увіпре́ш, док., перех., фам. Із силою, часто проти чийогось бажання вкладати, втискати, вкидати і т. ін. кого-, що-небудь кудись. Тут різні душі походжали, Все думали та все гадали — Куди-то за гріхи їх впруть (Котл., І, 1952, 143); Максим відразу побачив, що напасники помагають до того, щоб вперти їх до середини хати (Фр., VI, 1951, 81); // перев. док. Вкласти дуже багато чого-небудь у щось. — Мерзота! — скрипіли зуби, а руки все ще виміряли міну. — Динаміту скільки вперли! (Ле, Міжгір’я, 1953, 244).

ВПИРА́ТИ² див. упира́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 750.