ВПЕРЕ́МІЖКУ (УПЕРЕ́МІЖКУ), присл., розм. Те саме, що впере́між. По двоє в’їздили в широко розчинені ворота жовніри і козаки впереміжку (Ле, Хмельницький, І, 1957, 369); Плечі Нестара тіпала лихоманка, обсипаючи їх впереміжку то колючою крупою віхоли, то вогнистими снопами іскор (Вол., Озеро.., 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 749.