ВПЕРВИНУ́ (УПЕРВИНУ́), присл., діал. Уперше. [Лисенко:] Е, голубчику, не слід так лякатися. Не впервину (Сміл., Черв. троянда, 1955, 45); — Гайда до мене, — потягнув Масло спантеличеного хлопця. Василеві це було впервину, досі його не запрошували дорослі люди, як рівного, та ще хто запрошує — начальник цеху! (Хижняк, Невгамовна, 1961, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 748.