ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах. Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862), "Дезертир" (1868) (Іст. укр. літ., І, 1954, 336); // Агресивні військові кола капіталістичних країн. Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (Тич., III, 1957, 95); Боннські політики і вояччина настійливо рвуться до ядерної зброї (Ком. Укр., 5, 1966, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 747.